Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»
Укр Рус Eng
1709 2009

Засновник музею І. Ф. Павловський

Іван Францович Павловський народився 9 (22) січня 1851 року в с.Боброве Калузької губернії. 1854 року сім’я переїздить на Полтавщину: спочатку оселяється в с.Хомутець Миргородського повіту, а згодом у Полтаві (батько працює майстром залізничних майстерень). 1870 року Павловський закінчує Полтавську цивільну гімназію, 1874 року — Київський університет св. Володимира історико-філологічний факультет із ступенем кандидата. Після закінчення університету повертається до Полтави і поступає до Петровського Полтавського Кадетського корпусу викладачем історії, де працював майже 40 років, — 15(28) серпня 1913 року виходить у відставку. За наукову і педагогічну діяльність І.Ф.Павловський був нагороджений орденами: св. Станіслава ІІІ ст. (1879), св. Анни ІІІ ст. (1883), св. Станіслава ІІ ст. (1887), св. Володимира IV ст. (1895), св. Володимира ІІІ ст. (1909). У дворянській родослівній книзі Полтавської губернії є запис — «Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 27 октября 1903 года № 2635» статського радника Івана Францевича Павловського, його дружини Ольги Олександрівни та їх доньок — Олександри, Віри, Антоніни, Любові. Згодом, 27 червня 1909 р. Павловський стає навіть дійсним статським радником (відповідає військовому званню — генерала), одержує відзнаки особисто від царя Миколи ІІ.

Одночасно з викладацькою практикою в кадетському корпусі І.Павловський проводить велику громадську роботу: був одним з організаторів у Полтаві народних читань, викладав історію та читав лекції з історії краю в недільних школах, брав найактивнішу участь в роботі комітету по проведенню урочистих заходів до 200-річчя Полтавської битви.

1903 року І.Ф.Павловський разом О.Мальцевим, Л.Падалкою, В.Щепотьєвим був ініціатором створення Полтавської губернської вченої архівної комісії (проіснувала до 1919 року). Незмінним секретарем комісії був І.Ф.Павловський.

Згідно указу Синоду, 26 жовтня 1906 року з ініціативи групи вчених, серед яких: викладач Полтавської духовної семінарії В.О.Пархоменко, І.Ф.Павловський, вчений-лікар О.Ф.Мальцев (завідувач Полтавської психоневрологічної лікарні), — починає діяти Полтавський церковний історико-археологічний комітет.

Цей комітет відіграв велику роль у створенні музею Полтавської битви. Ще 1895 року Павловський у своїй статті в «Історичному віснику» планував організувати музей Полтавської битви до 200-річного ювілею. Івана Францовича можна назвати «батьком» музею історії Полтавської битви. 13 серпня 1907 року він запропонував увазі церковного історико-археологічного комітету проект музею на Шведській Могилі.

Працюючи над створенням колекції музею, І.Ф.Павловський відвідує наукові установи, архіви, музеї (Артилерійський Петербургу), Академію Наук, Мистецтв, Імператорську Публічну Бібліотеку; веде переписку з Королівським архівом Стокгольму. Шведські офіцери А.Тама і Спарре надали музею портрети шведських генералів, які до цього часу не були відомі в російських виданнях. Експозиція музею була оформлена Павловським особисто за два місяці, допомагали колеги та кадети Петровського корпусу. Музей було урочисто відкрито 26 червня 1909 року, директором музею став І.Ф.Павловський. 1910 року він видав «Каталог музею Полтавської битви на Шведській Могилі», в якому числиться 339 експонатів зібраних ним же: портрети Петра І, Карла ХІІ, І.Мазепи командного складу обох армій, живописні полотна, гравюри, зброя, прапори. Результатом вивчення І.Ф.Павловським історії Полтавської битви були його дослідження, що не втратили своєї актуальності і нині: «Битва під Полтавою 27 червня 1709 року і її пам’ятники», «Шведська Могила», «Щодо історії Шведської Могили».

Отже, справою останніх років життя І.Ф.Павловського було дослідження історії Полтавської битви, пам’ятників, пов’язаних з нею, робота в самому музеї. Нині із шведських джерел (Королівського архіву Стокгольму) відомо, що велося листування між Павловським і шведською стороною, щодо встановлення у Полтаві пам’ятника шведам від співвітчизників. Активно спіпрацював Іван Францович із шведською археологічною експедицією, яка працювала у Полтаві та її околицях 1911 року. На одній із фото (Королівського архіву) — начальник шведської експедиції К.Бенедич та І.Ф.Павловський.

Наукова, музейна робота Павловського була перервана Жовтневим переворотом та громадянською війною. Після декількох пограбувань, І.Ф.Павловський змушений був, щоб зберегти решту колекції музею, 1920 року передати експонати до Центрального Пролетарського музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей), де значилась як збірка «Полтавська баталія». Та попри всі потрясіння справа І.Ф.Павловського не загинула, музей історії Полтавської битви поновлено 1950 року; 30 березня 1981 року музей історії Полтавської битви та комплекс пам’ятників, пов’язаних з нею, оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви», який став культурним, науково-методичним центром по вивченню історії України XIV — XVIII століть в контексті європейської, єдиний в Україні входить до ІАМАМ — Міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО.

Останні п’ять років життя І.Ф.Павловського (помер вчений 27 травня 1922 року) — припадають на часи більшовицькі. 1919 року офіційно припиняє свою роботу ПВАК, Іван Францович вже нічого не видає. Але, незважаючи на скрутний період, продовжує працювати як вчений-історик, займаючись улюбленою справою. За свідченням рідних він веде щоденник, ретельно фіксуючи полтавські події. Ці нотатки вченого зберігалися у родинному архіві, і як стверджує полтавський архівіст Тарас Пустовіт, були знищені ріднею в жахливі 30-ті роки.

Отже, науковий доробок Івана Францовича — то безцінне джерело з історії та культури Полтавщини, основа для досліджень сучасних краєзнавців, істориків, археологів, письменників, всіх тих, хто цікавиться минулим свого краю.

Створено у Веб-майстерні «Фокс»
Інформація про сайт
© Державний
історико-культурний заповідник
«Поле Полтавської битви»